Український рушник у житті людини

МЕТА : Домогтися глибокого осмислення учнями значення рушника в житті рідного народу, вироблення духовної потреби берегти його як сімейний скарб, як оберіг. Розширити, поповнити знання про традиції використання рушника, його призначення . Виховувати любов до праці майстринь-вишивальниць. Виховувати любов до матері-трудівниці, до своєї Батьківщини.

Обладнання : Рушники, український одяг, калина, сімейні обереги, хліб і сіль на рушнику. Грамзапис українських пісень.

Епіграф : " Хто зберіг любов до краю і не зрікся роду,

 Тільки той віддав всю душу, все, що зміг, народу".

 На дошці: 1) " Хата без рушників, що родина без дітей ". 2) " І на тім рушникові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов ".

 Учитель:

 Тема сьогоднішнього заняття : "Український рушник у житті людини". На цьому столі представлені обереги наших родин. Хочу нагадати слова Василя Скуратівського : " Маючи такі обереги, народ зумів уберегти від забуття нашу пісню й думу, нашу історію й родовідну пам'ять..."

 Вірш : " Мій народ якось вигадав...'

 Мій народ якось вигадав

 Український рушник.

 Щоб і хата була - красивішою,

 Щоб і доля була - прихильнішою,

 Щоб весілля було - та й клечальнішим,

 Щоб зажинки були величальніші.

 Стежку Сковороди і Тарасову думу

 І безмежного поля солону могуть,

 І колосся любові, і зернятко суму,

 Рушники українські у вічність несуть.

 Учитель:

 Рушник... Як багато промовляє це слово ! Український рушник ! На ньому вишита доля мого народу. На ньому переплелися і радість, і біль, і щастя, і горе. Рушник супроводжував людину все життя від народження і до смерті.

 Вірш: "Рушничок'

 Ой різними та нитками

 Мережані рушники ,

 На них лягли, простяглися

 Наші думи та гадки.

 Скільки себе пам 'ятаю

 Завжди світили мені

 Вікна в задумі розмаю

 І рушники на столі.

 Учитель:

 Рушник на стіні... Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишиті узорами рушники. Недаремно склав народ такі прислів'я : " Хата без рушників, що родина - без дітей "," Рушник на кілочку - хата у віночку ".

 Рушники служили не лише прикрасою для життя, їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати - вони були оберегами.

 Учитель:

 - А які бувають рушники ?

 1) Учні:

 - Рушники необхідні були :

 Обрядові: на родинах, на хрестинах, на весіллі,,на похоронах;

 Звичаєві: коли закладали нову хату, коли зводили стіни й сволок;

 Уповивач, кілковий, обрус, завивач, рушник долі.

 Учитель:

 - А що про них ви можете розповісти ?

 І дівчинка : (з рушником долі)

 - Приходила людина в життя, і зустрічали її рушником. Мати готувала ще до народження дитини рушник долі. Для хлопчика вишивала на ньому дубові листочки, щоб сильним і мужнім був син, а для дівчини - калину, щоб гарна була, як калина. Цей рушничок після народження клала мати під подушку дитині. З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя.

 П дівчинка : ( рушник-завивач)

 - До породіллі приходили з рушниками, у які загортали хліб та солодощі, щоб життя новонародженого було солодким. Розв'язували рушник і промовляли:

 Радуйся, земле, радій, родино, радуйся з нами, нова дитино, в тебе доволі і ласки, і дива, хай не цурається доля щаслива.

 III дівчинка : (рушничок-уповивач)

 - Цей рушник готувала мати до народження дитини. Вибілювала його, прала багато разів, щоб він був м'яким. Коли вповивали дитину, промовляли:

 Вповиваю тебе, сину, в рушничок біленький, щоб виростав ти великий, був все здоровенький.

 Бабуся:

 Співає колискову.

 IV дівчинка : ( рушник-утирач)

 - Підростала дитина, а мамині руки вишивали їй рушник-утирач. На ньому квіти, дерево з пташками і слова "Доброго ранку" або "Доброго здоров'я". Цей рушник висів на кілочку біля дверей. Подавала мати рушник і промовляла : "Утирайся, мій синочок, в рушничок біленький, та будь же з ним щодниноньки, добрий, веселенький".

 V дівчинка : (з рушником обрусом) Застеляє стіл обрусом.

 - А у свята застеляла мама білим обрусом стіл і клала на нього пахучу паляницю. І світлиця ставала від того ще осяйнішою і веселішою.

 Рідний обрусе, пряла тебе матуся, пряла і ткала, білила. Стелила на скриню святу білизну, в селянську хатину вселялася сила і пісня зливала гіркінь полину.

 Учень:

 Стверджують, що саме слово "рушник" походить від слова "рушати".

 Мати, проводжаючи сина в дорогу, в армію, замотувала хлібину у рушник, промовляла : "Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!"Додому вертайся скоренько-скоренько, бо болить у мене за тобою серденько, я буду за тебе та й Бога молити, щоб могла щаслива ще тебе зустріти.

 Той рушник, вишитий руками матері, оберігав сина від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу.

 Мама:

 Ой прийми, синочку, рушничок від мене, від зла, від спокуси, най береже тебе, його вишивала різними нитками, стиха поливала дрібними сльозами. У цій вишиванці всі мої старання, на тебе, мій сину, усі сподівання, ой іди, синочку, та скоро вертайся, дарунка від мами, сину, не цурайся.

 Пісня : " Рушник - рушничок "

 Син

 Він причаївся на бильці мойого ліжка -

 Вишиваний із країв пташками та піснями.

 Увесь білий, а впоперек - червона стрічка,

 Наче сонця схід над криницею.

 Вишивала бабуся його молодою,

 Тягнула голкою радість і біль,

 І вплітався рушник цей в щербатую долю,

 А на ньому - хліб і сіль.

 Крізь сторічну даль,

 Крізь журбу і печаль

 Він до мене прийшов

 І мені приніс щебетання птахів,

 Мрії жагу, солоність бабусиних- сліз,

 І народного генія невмирущу печаль.

 Мати :

 Слово "Рушничок" і "Мати" завжди йдуть разом. Я зараз вам, діти, розповім легенду про те, як мати рушничком стала.

 ...Було це дуже давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів-красенів. На все були здібні хлопці, одне лише не вміли - вишивати, як 'їх мати. Сядуть було біля неї та й кажуть : "Ви, матусю, шийте-вишивайте, та пісню співайте, а ми подивимось, як народжуються у ваших руках квіти та птахи".

 Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила : "Долю я вам вигаптую, а пам'ять про себе в рушничках залишу, тож бережіть їх". Багато рушників вишила за своє життя мати і всі між синами розділила. А даруючи говорила : "Сини мої, мої голуби! Пам'ятайте навік прохання свєї неньки. Куди б не поїхали, куди б не йшли, а рушник у дорогу беріть. Хліб в нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоров'я береже".

 Померла мати, а її слова і пам'ять про неї в рушничках залишилась і передаються з покоління в покоління. З тих пір існує звичай, пов'язаний з цими рушниками.

 "Пісня про рушник".

 Вчитель:

 Ви подивіться: оцей рушник, який у багатьох хатах уже зневажили, заховали як річ непотрібну подалі від очей людських "живе" поряд з нами від часу народження, веде нас по життю і проводжає в останню путь. Вдумайтесь: чи

 помилимось ми, коли назвемо рушник нашою святинею ? І при народженні, і в армії, і при сватанні, і на весіллі в'яжуть молодим руки рушником, помирає людина - і в останню дорогу її проводжає рушник.

 А тепер погляньте на розмаїття фарб, яке оселилось сьогодні у нашому класі.

 Уявімо собі руки і обличчя тих людей, які вишивали, творили ці неповторні малюнки ! І, мабуть, кожний знаходив у тому чи іншому рушникові щось близьке його душі і серцю. Він нагадував людині про якісь події її життя. Кожний рушник може розповісти про місцевість, де жили чи живуть їх творці.

 Учень:

 На рушниках вишита доля нашого народу; свої почуття, мрії і сподівання, радість і тугу передавав народ у вишивці. І як не згадати тут слова Дмитра Павличка:

 Два кольори мої, два кольори,

 Червоне - то любов, а чорне - то журба.

 Звучить пісня "Два кольори".

 Вчитель:

 Багато ми сьогодні дізналися про рушники і я думаю, що кожен із вас захоче мати такий рушник для урочистої хвилини, який був би дорогий вам і був оберегом вашим дітям.

 І на тім рушникові

 Оживе все знайоме до болю:

 І дитинство, й розлука,

 Й твоя материнська любов. Тож нехай і вам всім стелиться доля рушником.

 І учень:

 Хай сторона моя багата, красива квітами й людьми,

 Найкраща в світі рідна хата під ясеновими крильми.

 У ній тепло і очі мами, і доброта її руки,

 А над смутними образами горять барвисті рушники.

 II учень

 Тут батьків труд і труд матусі, поліття чесне та рясне,

 А хліб домашній на обрусі, неначе сонце весняне.

 (Виходять дві учениці в українських костюмах з хлібом і сіллю.)

 Вчитель:

 Хліб і рушник - одвічні людські обереги. Хліб і сіль на вишитому рушникові - то є ознака українського народу.

 Учень:

 На рушник розшитий

 Хліб кладемо з сіллю,

 Щоб легкі дороги вславили Вкраїну,

 Щоб у нашій праці і в гучнім весіллі

 Шанували в світі над усе людину.

 Підносять хліб і сіль гостям свята.

 Пісня "Про калину".